воскресенье, 11 июля 2010 г.

Літо





Нарешті і до тернополя дойшло літо...нарештііііііііііііііііііі...лише сьогодні в нас виглянуло таке довгоочікуване сонечко. А я сиджу вдома за компом і сушу голову... Ні, не феном сушу, а проблемами. На носі вступ...я так переживаю, шо вже 2 день нічого їсти не можу. Весілля теж вже ой як не за горами, а ще скільки всього треба встигнути. Вишиваю весільний рушник. Запланувала таку трохи грандіозну схему, але вже виникають сумніви у власних можливостях. На вступі буде екзамен з англійської, яку я знаю не дуже добре. Вірніше дуже не добре. І так живем....З вірою і надією на краще. Але життя дає скільки прекрасних миттєвостей....

Минулого тижня їздили з моїми найкращими подругами на центральну Україну....Це все такі емоції, які залишають слід у нашому серці на все життя....саме так - усміхаючись і підтримуючи одне одного хочеться крокувати по життю. Не знаю як буде далі. Чи стане моє нове життя у Києві таким, яким воно було тут. Чи буду я там такою щасливою, як є тут...Але там буде нове життя. Так, мені трохи страшно...бо у Києві в мене немає практично нікого...Все потрібно буде починати спочатку. Але це мій шлях. І я вірю в себе і в майбутнє. Лише хочу, щоб друзі були поряд. Друзі, коханий і родина....А життя мені подарує щастя. Це я знаю. Можливо й егоїстично, але так хочеться бути по-справжньому щасливою і любити...Любити всіх і все... і нехай так буде до кінця моїх днів)))